Компанія “Українські вертольоти” майже 20 років використовувала бойові вертольоти Міноборони та Нацгвардії в комерційних цілях,
заробляючи на міжнародних контрактах. Навіть після початку повномасштабної війни компанія затягувала повернення техніки,
продовжуючи отримувати прибутки.
Компанія “Українські вертольоти” майже 20 років користувалася бойовими вертольотами, що належали Міністерству оборони та Нацгвардії. Формально – на умовах оренди, фактично – як власними, заробляючи на міжнародних контрактах і миротворчих місіях. Найцинічнішими у цій історії є не лише корупційні зв’язки чи мізерна вартість оренди, а те, що навіть з початком повномасштабної війни компанія своєчасно не повернула техніку державі. Попри указ Президента і вимогу військових, “Українські вертольоти” затягували процес, відтерміновували строки й продовжували заробляти на крові українців, використовуючи державні вертольоти у власних комерційних цілях. Як працювала ця схема і чому вона досі не знищена, розбирався “Корупція”.
Як почалася орендна афера “Українських вертольотів”
Початок цієї історії – червень 2003 року. Саме тоді приватна компанія “Українські вертольоти” отримала в оренду 16 бойових гвинтокрилів (і те, що машини були саме бойовими – важливий факт). Це були вертольоти Ми-8МТ(МТВ), що перебували на балансі військової частини А0105 Сухопутних військ ЗСУ.
Офіційно компанія взяла їх в оренду “для авіаційних робіт та перевезень”. Фактично – для комерційного використання у миротворчих місіях ООН і приватних контрактах за кордоном.
Дозвіл на передачу бойових машин у приватну оренду підписав тодішній міністр оборони Євген Марчук, а сам договір – командувач Сухопутних військ генерал-лейтенант Валерій Фролов. Згодом цей підпис на договорі про оренду вертольотів став фатальним у карʼєрі Валерія Фролова. Адже, як пізніше заявив тодішній міністр оборони Анатолій Гриценко, Фролова звільнили “за підписання небезпечного та незаконного контракту, який дозволяв приватній компанії користуватися бойовою технікою у комерційних цілях”.
Згодом “Українські вертольоти” отримали у користування ще 12 літальних машин Міністерства внутрішніх справ, зокрема Національної гвардії, частину з яких – через державне підприємство “УАТП “Хорів-Авіа”, яке через договір суборенди передало гвинтокрили “Українським вертольотам”. Це зокрема:
- вертоліт Мі-8МТВ №94915 – договір суборенди №УВ.АРВ-12-004 від 27.01.2010 р.;
- вертоліт Мі-8МТВ №95127 – договір №УВ.АРВ-12-006 від тієї ж дати;
- вертоліт Мі-8МТ №94614 – договір №2/12-ФС від 03.04.2012 р., спершу на 8 років, з орендною платою 213 100 грн/місяць без ПДВ.
Таким чином, компанія, що не має власного авіапарку, розпоряджалась 26 державними бойовими вертольотами.
З 2003 року строк оренди продовжувався 18 разів шляхом додаткових угод, які щоразу сильніше пом’якшували умови для орендаря. Останнє продовження відбулося у 2021 році – за кілька місяців до початку повномасштабної війни.
Вартість оренди вертольотів “як для своїх”
Умови за якими “Українські вертольоти” отримали в оренду гвинтокрили – стали справжнім лакмусовим папірцем системи. Адже умови ці були скандально вигідними для орендаря та невиправдано безкорисними для України. Так, замість ринкової ціни, вартість місячної оренди на початку дії договору становила 30 тисяч гривень за один борт.
Упродовж 2012–2021 років вартість оренди виросла до 212 тисяч гривень за борт. І хоч в порівнянні до 30 тисяч гривень – ця вартість не здається такою абсурдною, вона все ще була мізерною. Адже “Українські вертольоти” виконували на орендованій техніці міжнародні контракти та місії ООН. Де середня ставка експлуатації вертольота Ми-8 становить від $3 000 до $5 000 за годину польоту. Один гвинтокрил у таких місіях зазвичай має 150–200 годин нальоту щомісяця. Виходить, що прибуток з одного борту сягає 450 тисяч доларів на місяць, або приблизно 15 млн грн.
Прибутки на крові
Найцікавіше почалося 31 грудня 2021 року, коли дія основного договору про оренду завершилася. “Українські вертольоти” ще кілька місяців продовжували користуватися технікою незаконно.
Ба більше, після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, коли фронт буквально благав про авіацію, “Українські вертольоти” не поспішали повертати орендовану техніку державі.
7 березня 2022 року вийшов Указ Президента Володимира Зеленського про відкликання національного контингенту й персоналу з міжнародних операцій – по суті, політичний імператив повернути людей і техніку додому. Паралельно умови самого договору зобов’язували орендаря повернути повітряні судна не пізніше ніж за 10 діб від дати завершення строку оренди та в місце, визначене орендодавцем, із підписанням актів приймання-передачі в цей же 10-денний термін.
Попри указ Президента та умови договору про “10 діб”, компанія “Українські вертольоти” продовжила користуватися бортами й затягнула їх повернення. Лише в березні–квітні 2022 року Міноборони отримало назад 15 із 16 машин (борт 95002 – був втрачений у катастрофі в 2018 році).
Як розповіли журналістам “Корупція” власні джерела в Міністерстві оборони, повернуті гвинтокрили були зношені, без озброєння і частини штатних систем – фактично непридатні до негайного застосування в бою.
Це були порожні борти – без кулеметів, без прицілів, без штатного обладнання. Фактично, цивільні вертольоти, які довелося відновлювати з нуля
Як констатувало пізніше слідство, озброєння та військові системи були демонтовані, а частина машин мала вичерпаний ресурс двигунів і трансмісій. Деякі гвинтокрили прибули після тривалих польотів у піщаних умовах Африки, що спричинило значне знощення. Держава отримала машини у стані, який не дозволяв їх негайне використання на фронті – фактично, уламки бойової техніки, яку треба було ремонтувати за бюджетні кошти.
Після завершення строку оренди, коли компанія мала повернути державні борти, “Українські вертольоти” ще кілька місяців продовжували користуватися ними без законних підстав. За цей період, із січня по квітень 2022 року, загальна нарахована орендна плата перевищила 25,6 млн грн. Згодом Господарський суд Києва визнав факт незаконного користування 16 бойовими вертольотами після завершення дії договорів і у червні 2023 року постановив стягнути з компанії 25,3 млн грн неустойки та 760 тис. грн судового збору. При цьому Міністерство оборони вимагало понад 51 млн грн, однак позов задовольнили лише частково.
У серпні 2024 року Верховний Суд залишив це рішення без змін, остаточно визнавши факт незаконного користування “Українськими вертольотами” державними бойовими машинами після завершення терміну оренди.
Чи можна вважати 25 млн грн адекватною “ціною” за місяці зволікання, коли на фронті щодня гинули українці, а державні Ми-8 продовжували виконувати комерційні угоди в інших країнах, приносячи приватній компанії багатомільйонні доходи?
І навіть після цього “Українські вертольоти” продовжували працювати за кордоном. Хоча після Указу Президента України, компанія мала повернути всі орендовані борти, зокрема ті, що належали Нацгвардії, цього не сталося. Тож, коли в Україні йшла найжорстокіша фаза боїв, десять вертольотів Нацгвардії, які мали бути повернуті державі для оборони, продовжували літати у Малі, Сомалі, Конго та інших країнах Африки – під прапором миротворчих місій ООН.
Історія із затягуванням повернення техніки стала очевидною для правоохоронців. У червні 2022 року Служба безпеки України затримала генерального директора ПрАТ “Авіакомпанія “Українські вертольоти” Володимира Ткаченка. Йому було повідомлено про підозру у неповерненні десяти орендованих бойових вертольотів, загальною вартістю близько півмільйона доларів США, та у зловживанні службовим становищем.
Попри це, частина техніки Нацгвардії продовжувала експлуатуватися компанією. Суди лише у 2023 році зобов’язали “Українські вертольоти” та ДП “Хорів-Авіа” повернути Національній гвардії вертольоти у справному стані та сплатити понад 200 тисяч гривень штрафів і пені. І все ж, за даними Міноборони, кілька бортів досі не повернуті або технічно несправні.
Війна показала масштаби корупційної ширми “Українських вертольотів”
Повномасштабна війна зруйнувала багаторічну корупційну ширму “Українських вертольотів”. Гвинтокрили Ми-8, які мали рятувати життя українських солдатів, стали інструментом заробітку для вузького кола людей. Поки армія збирала по світу кожен гелікоптер для фронту, 26 українських бойових машин продовжили літали за долари у Малі та Конго.
Коли країна потребувала кожного борту для евакуації, розвідки та підтримки спецпідрозділів, державні вертольоти приносили прибутки їхнім орендарям – гроші, зароблені на крові українців.
За оцінками ринку, загальний дохід компанії від експлуатації державної техніки під час війни перевищував 100 мільйонів доларів. Держава ж отримала лише кілька десятків мільйонів гривень неустойки – символічне покарання за двадцять років зловживань.
Залишити відповідь