Аналітика Фундації Катерини Осадчої та Ipsos виявила розбіжності між мріями випускників та потребами ринку праці України. Країні
для відбудови потрібно 1,5 мільйона нових працівників, переважно робітничих спеціальностей.
Діти мріють стати айтішниками, блогерами та дизайнерами, тоді як країна потребує будівельників, електриків, водіїв. Аналітика, яку презентували на Ukraine Recovery Confence Фундація Катерини Осадчої та міжнародна дослідницька компанія Ipsos показала, що запит ринку праці післявоєнної відбудови України та професійні орієнтири підлітків не збігаються. У деяких критичних галузях – різниця між потребою у кадрах й бажаннями молоді – розходиться у десятки разів. Про це кореспонденту “Корупція” розповіла Катерина Осадча, засновниця благодійної організації “Фундація Катерини Осадчої”.
Як обирають професії підлітки
Сьогодні, за словами Осадчої підлітки часто обирають професії, керуючись їхньою модністю, медійністю, статусом й іноді відсутністю фізичної праці. Але це не завжди відповідає реальним потребам ринку.
Аналітичні дослідження, зокрема “Індекс майбутнього”, проведене Фундацією Олени Зеленської, показують: 8 із 10 підлітків замислюються про свою професію, але лише 30% визначились ким хочуть бути у 30 років.
Орієнтири молоді, за якими вони обирають професію — власні інтереси та популярність професії в медіа. Часто додатковим чинником стає батьківський тиск або їхній досвід. Проте романтизований образ професії часто не відповідає реальності. Через це молодь може обрати неактуальну спеціальність, витратити час на навчання, але не працювати за фахом.
Застарілі уявлення про професії також заважають. Наприклад, аграрний сектор вже давно потребує не лише водіїв агротехніки, а й ІТ-спеціалістів, інженерів, хіміків. Водночас на хімічні факультети українських вишів бракує абітурієнтів, каже засновниця фундації. При тому, що хіміки потрібні й у фармацевтиці, яка в Україні активно розвивається, розповідає Осадча.
Зокрема випускники рідко обирають робітничі спеціальності, тому фахівців у цих сферах, як наслідок, бракує. Осадча додала, що “іноді різниця між популярністю професії серед молоді й реальним попитом на ринку може бути десятикратною”. Втім вибір “робітничої спеціальності” не говорить про відсутність довгострокових перспектив.
Те, що ти сьогодні, наприклад, електрик, не означає, що ти ним залишишся на все життя. Важливо показати шлях розвитку. Наприклад, кваліфікований електрик може згодом відкрити власний бізнес із надання таких послуг
Тож за словами Осадчої необхідно змінювати ставлення до робітничих спеціальностей. У сучасному світі технічна спеціальність “може дати набагато більше перспектив, ніж “модний” фах”.
Як наразі бажання підлітків співпадає із запитом українського ринку праці
У більшості випадків бажання українських підлітків щодо майбутньої професії не збігаються з потребами відбудови. Розриви між попитом і пропозицією особливо помітні в окремих сферах.
Аналітики Ipsos підрахували, скільки фахівців знадобиться Україні для відновлення після війни. Для цього вони використали дані дослідження про збитки та потреби (RDNA4) і за допомогою моделювання визначили: країні буде потрібно близько 1,5 мільйона нових працівників.
Вони також визначили, у яких саме сферах буде найбільший попит на кадри, і порівняли ці результати з дитячими уявленнями про майбутні професії — на основі опитування “Індекс майбутнього”. Це допомогло зрозуміти, чи збігаються потреби країни з тим, ким хочуть стати діти.
Українська молодь частіше обирає IT, дизайн, сферу охорони здоров’я, краси, освіти, юриспруденцію. Водночас переробна галузь потребуватиме близько 20% від загальної кількості працівників, а бажання працювати в цій сфері висловили лише 2% підлітків
Схожа ситуація за її словами й в енергетиці: потреба – 12%, а зацікавлені – лише 1%. Необхідно доносити до підлітків актуальну інформацію про потреби ринку, знайомити їх із різними галузями. Адже ті, хто обирає професію сьогодні, працювати підуть лише через 3–5 років. І є ризик, що обрана професія на той момент уже не буде актуальною.
“Тому дуже важливо обирати професію з урахуванням майбутніх потреб. Якщо ми витратимо три-п’ять років на неактуальну освіту, ми втратимо цінний людський капітал”, – наголошує ведуча.
“Ми вже зараз маємо брак кадрів. І ця проблема лише загострюється. Тому про це потрібно говорити і всім разом шукати рішення”, – підсумувала вона.
У ході дослідження було створено графік, який чітко демонструє розриви між бажаннями молоді та реальними потребами.
В червоній зоні – найбільші розбіжності між тим, що хочуть діти, і тим, чого потребує ринок. Сіра зона – це галузі, де плани дітей перевищують запит. Наприклад, дизайн чи право – популярні, але саме у контексті відбудови менш затребувані для втілення проєктів. Зелена зона – це галузі, де спостерігається певне зближення: агробізнес, безпека.
Який наразі запит на ринку праці
Осадча зазначила, що аналітика базується на розумінні, що відбудова країни – це не питання майбутнього. Вона триває вже зараз, паралельно з війною. Ми вже відновлюємо те, що було зруйновано, і потреба в кадрах актуальна вже сьогодні.
За словами Осадчої, зараз видно великий попит на робітничі спеціальності.
Для розробки своєї аналітики ми співпрацювали із Державною службою зайнятості і їхні дані свідчать, що за перше півріччя 2025 року найбільша кількість вакансій була з пошуку працівників сфери обслуговування та надання послуг, спеціалістів зі спеціальними вміннями та знаннями (водіїв, слюсарів, швачок, електриків), фахівців з вищою освітою (вчителів, бухгалтерів, інженерів, медиків), некваліфікованих робітників (вантажників, прибиральників та підсобних працівників). Найбільшу нестачу роботодавці зараз відчувають серед спеціалістів зі спеціальними вміннями та фахівців з вищою освітою
Водночас за її словами, абітурієнти наразі обирають професії, які не завжди відповідають потребам відбудови. Особливо в контексті вищої освіти.
“Ми бачимо дані МОН, які показують, що у цій вступній кампанії майбутні студенти найчастіше обирають спеціальності “Право”, “Менеджмент” і “Філологія”. Хоча ринок переповнений такими фахівцями. З іншого боку, зріс попит на спеціальності “Психологія”, “Медицина”, “Інженерія” — і це гарна тенденція. Звісно, вступна кампанія у розпалі й ситуація може змінитися, але поки тенденції саме такі”, – пояснила Осадча.
А от серед тих, хто здобуває ступінь кваліфікованого працівника, за даними аналітики, найпопулярніші спеціальності — кухар, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, перукар, електрогазозварник.
Адаптивність – ключ до успіху
За світовими дослідженнями, сучасна людина змінює професію 3–4 рази протягом життя через стрімкий технологічний прогрес і зникнення низки спеціальностей. Українці вже відчули ці зміни на собі: через війну багато людей змінили сферу діяльності або місце роботи. Це довело, що адаптивність стала ключовою навичкою. Саме її варто розвивати і в дітей.
Це потреби сучасного світу. І саме цим фундація і займається — допомагає молоді бути гнучкими і адаптивними, обрати той шлях, який допоможе реалізувати їхні таланти, і водночас буде затребуваним на ринку. Тому що саме молодь буде відбудовувати країну, робити її квітучою
Як батькам допомогти дитині обрати професію без тиску
Щоби допомогти дитині визначитися з майбутньою професією, важливо починати орієнтацію ще в ранньому віці, каже Осадча. Різні дослідження наводять різний вік для старту профорієнтації.
У молодшій школі це можуть бути прості розмови про професії, обговорення книжок, спостереження за різними професіями в повсякденному житті. Варто показувати дитині, чим займаються батьки, можна знайомити з професіями друзів та родичів.
У віці 10–13 років важливо звертати увагу на інтереси дитини, допомагати їй зрозуміти, від чого “горять очі”, що подобається, а що – ні. Профорієнтаційні тести, практичні заняття й демо-дні, коли підліток проводить час на роботі у батьків чи рідних, можуть підштовхнути дитину до усвідомленого вибору.
Після 14 років підлітки вже краще розуміють себе. Батькам варто давати їм практичні інструменти: тестування, стажування, знайомство з реальними умовами праці. Варто заохочувати відвідування робочих місць, участь у профорієнтаційних заходах. Це допомагає зруйнувати міфи, наприклад, що дизайн – суто одна професія дизайнера, а не цілий ланцюг фахівців, наводить приклад Осадча.
Ключове – не тиснути, а підтримувати. Не вирішувати за дитину, а надавати можливості, ресурси й простір для самопізнання.
Що наразі робить уряд для того, щоб зробити професійно-технічну освіту більш престижною
Наразі триває запуск програми професійної досконалості в межах співпраці з ЄС, працює ініціатива ЄВСТУП, а також надаються гранти на навчання за критично важливими спеціальностями.
Раніше “Корупція” писав, що більше третини українських професійно-технічних навчальних закладів подали заявки на участь у державній програмі з ремонту навчальних приміщень та оновлення обладнання.
Також визначено перші 72 професійно-технічні навчальні заклади, які отримають 500 мільйонів гривень державних коштів на модернізацію своїх майстерень, серед яких найбільш затребуваними напрямками є сільське господарство, громадське харчування, промисловість та машинобудування, будівництво та автомобільний транспорт.
Однак навіть за умови модернізації навчальних закладів, молоді часто не вистачає інформації про зміст і перспективи цих професій.
Чого не вистачає для якісної профорієнтації українських учнів та підготовки кадрів
За словами Ірини Балєвої, директорки Ipsos, компанії, яка безпосередньо проводила дослідження, в Україні на замовлення Фундації, зроблені наразі кроки – правильні, але недостатні. Вона підкреслює, що потрібно залучати батьків і родини до процесу профорієнтації. Також діти, за підтримки батьків, охочіше підуть у ті сфери, де бачать системну підтримку від держави – через програми, інвестиції, стипендії, наголошує Балєва.
На мою думку, каже Ірина, було б дуже корисно створювати “бізнес-інкубатори” при школах і навчальних закладах. Вона каже, що це могли б бути простори, де учнів навчали б не лише конкретним професіям, а й основам підприємництва – з теоретичними знаннями, практичними навичками, менторською підтримкою та доступом до обладнання чи майстерень.
Йдеться про те, щоб молодь бачила для себе конкретні шляхи, щоб вони не опинялися після випуску в “бурхливому морі” без підтримки чи орієнтирів. Також за її словами було б добре, якби паралельно існували пільгові кредити для молодих підприємців або спеціальні програми, що стимулюють їхню економічну активність. Вже зараз є гранти для молоді від Міністерства економіки і це гарний приклад стимулювання молодіжного підприємництва.
Також необхідно посилити взаємодію з бізнесом. У багатьох галузях саме бізнес може виступити провайдером навчання, інвестором у підготовку фахівців.
“Потрібно узгодити форми комунікації із бізнесом, бо багато професійного навчання може проводити бізнес і інвестувати в освіту, бо не все може вирішувати держава”, – каже директорка.
Ще один важливий напрям – соціальний діалог. Потрібно говорити про стандарти праці, гарантії зайнятості, чіткі сигнали від держави, що певні галузі точно будуть розвиватися.
“Якщо бізнес знає, що, скажімо, велика державна програма стартує у 2027 році, він почне готувати кадри вже у 2025-му – формувати логістику, навчати персонал, будувати партнерства. Усе це можливо тільки за умов відкритого й стратегічного діалогу між державою, бізнесом та громадянським суспільством”, – підсумувала Балєва.
Окрема проблема, за її словами – це час. За словами Балєвої, потрібна система так званого випереджального навчання – інтенсивні курси, які скорочують базову підготовку із подальшими короткими апгрейд-програмами. Такий підхід зазвичай працює після криз – наприклад, для підготовки інженерів або технічних спеціалістів.
“Це формат, коли можна “упакувати” курс з чотирьох років до двох. І, наприклад, ще якісь пост-курси типу апгрейд кваліфікації, по три місяці, по півроку. Зазвичай це більш насичена щоденна програма навчання, може бути так, щось в суботу навчаються”, – пояснила вона.
За словами Катерини Осадчої, також важливо, щоб професійна орієнтація стала частиною інфраструктури відновлення.
“Проєкти відбудови повинні мати компонент підготовки фахівців. Крім того, важливо, щоб ті системи профорієнтації, які є вже зараз, були сучасними, інтерактивними і орієнтованими на майбутнє”, — каже Катерина.
За її словами, нині зацікавленість підлітків профорієнтацією доволі низька. “Індекс майбутнього” показує, що лише 17% дітей проходили профорієнтаційні тести, 4% — відвідували ярмарки вакансій, 7% — спілкувались з кар’єрними радниками. Для більшості єдина профорієнтація — розмова із батьками (74%).
Також вона вважає, що для ефективної підготовки молоді до майбутнього ринку праці, держава, бізнес, громадський сектор, міжнародні партнери, школи і батьки мають створити екосистему співпраці і підтримки.
Професійна орієнтація має бути не лише відповідальністю батьків чи школи. Вона має корелюватися із аналітикою трендів на ринку праці, інвестиційними пріоритетами держави, планами відбудови. А для цього потрібен діалог
Залишити відповідь